Зимові свята в Україні — час, коли кожен обряд наповнений теплом родинного вогнища та гармонією. Цей чарівний період поєднує в собі як християнські, так і язичницькі звичаї, даючи змогу кожній людині познайомитися з українськими традиціями, унікальними символами та відчути зв'язок із предками.
Зимові народні свята беруть свій початок 6 грудня за григоріанським календарем, на який перейшла й Україна 2023 року. Цього дня країна святкує день Святого Миколая. Ця свята людина стала символом доброчесності та безкорисливої допомоги. Народившись у Патарі, на території нинішньої Туреччини, він, попри заможне походження, обрав шлях священника та єпископа. Святий Миколай став прототипом волонтера, воліючи таємно допомагати нужденним.
Українські народні традиції, пов'язані з цим святом, відрізняються залежно від регіону:
на Слобожанщині варять пиво після служби;
на Подолі запрошують до хати добру людину;
у Карпатах печуть особливе печиво — "миколайчики".
Якщо сьогодні ялинка є невіддільним атрибутом Нового року, то раніше замість неї споруджували дідух. Оберіг створювався під час збирання врожаю зі снопа. Для його виготовлення використовували колоски пшениці, вівса, льону або жита. Дідух символізував достаток, урожай та процвітання. Його встановлювали в кутку навпроти печі, а після Водохреща спалювали. Такий ритуал сприяв не лише оновленню — таким чином ще й підтримували зв'язок із предками.
Саме Різдво вважалося головним святом зими в Україні. Але перш ніж відзначати його, важливо було ретельно підготуватися. Напередодні свята прикрашали будинок, купували новий одяг, посуд та інше начиння. Різдвяні свята в Карпатах та інших регіонах країни починалися зі Святвечора. Цього дня, ще до сходу сонця, господині запалювали "новий вогонь" із дванадцяти дров, заготовлених за дванадцять днів до Різдва. Сім'я збиралася за багатим столом, на якому були дванадцять пісних страв. У різних частинах України їхня кількість могла відрізнятися, але незмінними від Закарпаття до Слобожанщини були й залишаються узвар і ситна кутя.
Однією з обов'язкових страв на Святвечір є кутя. Ця страва глибоко символічна — уособлює щедрий урожай і зв'язок із предками. Немов "мертве" зерно перероджується заново, так і цикл життя триває, а святковий стіл наповнюється багатством і достатком. Кутя, приготована з пшеничної каші, меду, маку та родзинок, стала не лише традиційною стравою — у такий спосіб господині прагнули показати пошану до землі та предків.
Традиція колядування, особливо популярна у дітей та молоді, приносить веселощі та святковий настрій. У супроводі різдвяної зірки колядники ходили від хати до хати, бажаючи здоров'я, щастя та гарного врожаю в майбутньому році. Вони створювали святковий настрій і за це їх пригощали смаколиками або запрошували до столу. Сьогодні також можна почути закарпатські колядки на заході країни.
Раніше вертеп являв собою двоповерховий ляльковий театр, який розважав дітей і дорослих. Сьогодні його можна зустріти на народних різдвяних ярмарках або в будинках як новорічну прикрасу.
Новий рік в Україні відзначають не менш яскраво, ніж Різдво, а свята Маланки та Василя пов'язані з містичними обрядами. Це створює атмосферу таїнства та чаклунства. З 2023 року ці зимові свята відзначають в останній день старого та перший день нового року, тобто 31 грудня та 1 січня.
Маланка — символ оновлення часу та можливості передбачити майбутнє. Тому цього дня часто молоді дівчата ворожили на судженого. Крім того, на свято щедрувальники вирушали по хатах у супроводі ряженого козою. Зазвичай на новорічні свята в Карпатах та інших областях України щедрували чоловіки. Вони співали святкові пісні з добрими побажаннями.
Маланка також вважається сприятливим часом для сватання. Вважається, що якщо дівчина цього дня дасть згоду на шлюб, сім'я буде міцною, а життя подружжя — радісним і багатим.
Різдвяні свята в Україні також вважалися часом чарівництва, коли можна було отримати відповіді на важливі питання від потойбічних сил. Зокрема, дівчата на Маланку пам'ятали зимові традиції та не втрачали нагоди дізнатися свою долю. Існувало кілька популярних способів ворожіння:
Запитати ім'я в першого чоловіка, якого зустрінеш на вулиці. Вважалося, що суджений носитиме таке саме.
Кинути чобіток за ворота. Носочок взуття вказував напрямок, звідки прийде наречений.
Послухати, з якого боку гавкає пес. Це вказувало на місце проживання майбутнього коханого.
Такі ритуали надавали святам загадкового та чарівного характеру, даруючи кожній дівчині можливість зазирнути у своє майбутнє в чарівній атмосфері зимових свят.