Герої античної міфології посідають важливе місце у світовій історії, оспівані багатьма поетами та художниками епохи Відродження. Відомості про них збереглися ще з язичницького періоду, записані у вигляді міфів і легенд. Старослов'янська міфологія не така відома, оскільки в епоху поширення християнства багато її джерел було знищено. Однак деякі легенди все ж дійшли до наших днів і дають цікаву інформацію про богів слов'янського пантеону.
У слов'янській міфології Сварог — це син верховного бога Рода, який створив реальний світ. Місія Сварога — продовжувати творення світу, розширювати й удосконалювати все, створене Родом. Його називали духом небесного вогню, а також богом-ковалем, який може створити будь-що за допомогою вогняної енергії та власної праці. Від Сварога походять інші слов'янські боги та богині, включно зі Сварожичами — Перуном, Даждьбогом, Стрибогом і Семарглом, сутність яких пов'язана з вогненно-небесною стихією.
Цей бог є сином Сварога та керує громом, блискавкою, дощем, сприяє родючості, але також протегує військовій справі. Перуна зображували як високого чоловіка могутньої статури з довгим срібним волоссям, золотими вусами та бородою. Його основним атрибутом вважався великий молот, а також лук із вогняними стрілами.
Міфи та легенди слов'ян свідчать, що під час грози відбувається бій між Перуном і злими духами. Останніх зазвичай насилають Мара і Чорнобог, щоб замкнути воду в небі і спровокувати голод на землі. Але Перун не дарма вважається богом родючості — він розколює хмари вогняною зброєю, визволяючи дощ, і таким чином рятуючи людей.
Вважається, що Перун протегує людям, але іноді його блискавки потрапляють і у випадкових подорожніх. Це відбувається з вини злих духів — Дівів, які спрямовують блискавки на людей, які не встигли сховатися від негоди. Кожен загиблий від блискавки після смерті оселяється у Вірії — світі богів під опікою самого Перуна.
Особливим заступництвом бога блискавок послуговуються люди, чиє життя пов'язане з цифрою 9: наприклад, якщо людина народилася 9-го числа або в неї в сім'ї 9 дітей. Бажаючи заручитися підтримкою Перуна, мандрівники часто вирушали в дорогу саме на дев'ятий день або продовжували шлях протягом дев'яти днів.
Почесті Перуну заведено віддавати на четвертий день тижня — у четвер. Одним із символів цього бога вважається дуб, особливо старі та могутні дерева. Це пояснює рішення князя Володимира в боротьбі з язичництвом зрубати священний дуб Перуна й кинути його в річку Дніпро. Цікаво, що прихильники язичництва все одно витягли дуб на берег і влаштували там святилище: у цьому місці стали збиратися противники християнства. Щоб протидіяти культу Перуна, тут довелося побудувати Видубицький монастир.
Згідно зі збереженими літописами, ще довго після приходу християнства Перун мав велику пошану і популярність в Київській Русі.
Міфологія слов'ян зображує Ладу богинею весни, любові та краси, покровителькою шлюбу, гармонії і просто щасливого життя, коли все складається добре.
Богиня Лада — свого роду жіночий ідеал у слов'ян: вічно юна і прекрасна, як сама весна, весела й добра, наповнює світ гармонією, умиротворенням і радістю.
Бог Велес або Волос — загадковий учасник небесного пантеону, з яким пов'язано багато суперечливих легенд. Зокрема, його вважали покровителем багатства й скотарства, музики та мистецтва, лісових тварин, ясновидців і волхвів.
Деякі історики шукають коріння Велесового культу ще в кам'яному віці за часів первісних мисливців, які поклонялися божеству в образі ведмедя. З розвитком скотарства Велес стає покровителем домашніх тварин, навчаючи людей приручати різних звірів і долучати до господарства.
Згідно з повір'ями, Велес протегує волхвам, які вміють лікувати тварин, а також майстрам-ремісникам і музикантам. Сам Велес любить на дозвіллі пограти на сопілці. У «Слові о полку Ігоревім» легендарного київського співця Бояна називали онуком Велеса, що характеризує пристрасть цього бога до мистецтва.
Велеса вважали батьком велетів, зображуючи відповідно як могутню людину величезного зросту, одягнену в шкури тварин. У нього був особливий пояс черес, у якому зберігалося духовне багатство, а також калита — гаманець із матеріальними благами.
У стародавніх слов'ян було свято, присвячене Велесу, яке часто порівнюють із західним Геловіном. Називалося це свято Велесова ніч і відзначалося на стику сезонів. Вважалося, що в цю ніч Білобог зустрічається з Чорнобогом — межа між земним і потойбічним світом розчиняється. У період зміни сезонів люди займаються збиранням і заготівлею врожаю, тому потребують особливого заступництва Велеса. Крім того, згідно з повір'ями, тільки цей бог міг пізнавати таємниці обох світів, що й символізувала Велесова ніч.
Цікаво, що стародавнє капище, присвячене культу Велеса, розташовувалося в Києві на Подолі. Вулиця в цьому районі й до сьогодні називається Волоською.
Мара або Марена — слов'янська богиня ночі, сезонності, смерті, води та примарного світу. Її зображували як жінку з довгим темним волоссям, що володарює в царстві мертвих, але інколи з'являється і в світі живих у вигляді примари. Вона тісно пов'язана з водою, тому іноді її називають старшою з русалок. Іноді Мара зображується з рукоділлям, за допомогою якого плете нитки долі й обрізає їх за своїм бажанням. Ще один атрибут Мари — «мертва вода», яка дає змогу заліковувати будь-які рани.
У багатьох міфах богиня Марена символізує зміну сезонів — перехід від однієї пори року до іншої, а також перехід людини зі світу живих у царство мертвих.
Слов'янська міфологія, втілюючи величезний пласт нашої культури, викликає дедалі більше інтересу в сучасних людей. Адже в ній відображаються стосунки людини з силами природи, взаємозв'язок між добром і злом, уявлення про життя і смерть.