Український національний одяг: характерні риси та різновиди

Національний костюм України — невід'ємна частина етнічної спадщини країни, що відображає багату історію, культурні особливості та традиції народу. Вельми різноманітний, яскравий і багатий за своїм оформленням, одяг є символом самобутності українців. У цій статті ми розглянемо характерні риси та різновиди національного костюма, які передаються з покоління в покоління.

Традиційний чоловічий костюм

Українське вбрання для чоловіків схоже з одягом інших східнослов'янських народів. Основу повсякденного гардероба становили сорочка й штани. Для пошиття сорочки використовували конопляне або лляне полотно, а для штанів — сукно або вовну.

Українська сорочка часто слугувала верхнім одягом і мала характерну відмінну рису — розріз спереду на шиї, декорований вишивкою. Її комір міг бути стоячим або відкладним. Також зустрічаються варіанти без коміра. На відміну від сусідніх народностей, українці заправляли сорочку в штани.

Штани в чоловічому костюмі фіксували на талії шнурком або іноді ременем із пряжкою. Шаровари — український національний одяг чоловічий, який часто можна було зустріти в козаків. Вони були дуже широкими. Часто з вивороту низ штанів прикрашали вишивкою жовтого або зеленого кольору. 

Жіночий український народний костюм

Жіночий український одяг має свої відмінності залежно від регіону. Етнографічні особливості проявляються в крої, силуеті, багатошаровості, кольорах і декорі. До класичного варіанту українських костюмів, відносили одяг Наддніпрянщини. У південних регіонах відчувався вплив сусідніх держав, у північно-західних областях — поляків, а на Поділлі — молдаван. Свої особливості мав і український одяг національний горців. Однак, попри вплив країн-сусідів, український костюм має свої етнічні особливості, що сформувалися в XVI–XVIII століттях. 

Основа жіночого костюма — це сорочка-кошуля. На відміну від чоловічої моделі, вона представлена двома частинами й довша. Нижня шилася з більш грубого сукна. Також можна зустріти цільні жіночі сорочки, які належать до святкових і вирізняються багатством декору. Залежно від крою сорочки поділяються на три різновиди:

• польські зі вставками;

• у вигляді туніки;

• зібрані на кокетку.

Сорочки шили з коміром і без нього. Останній різновид — старовинний. У цьому випадку на комірі робили дрібну збірку й обшивали зверху. Моделі з коміром називали "польськими". В Україні можна провести умовну межу по річищю Дніпра між двома різновидами жіночих сорочок. У західних областях носили моделі з коміром, а в східних — без нього. Також їхньою особливістю було прикрашання подолу та рукавів вишивкою.

До 15-річного віку, а подекуди й до заміжжя, дівчата одягали виключно сорочку, перев'язану поясом. Вибір довгого одягу (поневи) пов'язували з переходом дівчини в розряд заміжніх жінок. Вона прикривала силует зі спини і фіксувалася на талії. Понева — український національний одяг, назви якому давали залежно від різновиду: повсякденна запаска або дерга, а також святкова плахта. Варіанти одягу на кожен день нічим не прикрашалися й були однотонними.

Запаска відрізнялася від дерги наявністю тасьми, яку зав'язували на талії. Як правило, для комплектності жінки носили дві запаски — попереду й позаду. Передню часто змінював фартух. Для запаски використовувалася червона, синя або зелена тонка, якісна вовняна тканина. Святкова плахта найчастіше була в клітинку. Для цього однотонну тканину розшивали нитками з вовни або шовку. Іноді використовували шовк або парчу. На цьому історія українського костюма не закінчилася. І на зміну поневам прийшли спідниці. На Поліссі жінки носили смугасті спідниці-андараки. 

Часто жінки доповнювали гардероб стрічками та нашийними прикрасами, створеними з дорогоцінного каміння та мінералів. Наприклад, намистом або підвісками.

Взаємодія з іншими народностями впливала на розвиток національного костюма, тож у гардеробі українок можна було зустріти німецьку сукню, сарафан, а як головні убори — чепець, обв'язаний хусткою. Верхній одяг восени та взимку був представлений халатом або кожухом із сукна чи овчини. 

Взуття українців

Історію появи національного одягу не можна уявити без взуття. Воно виготовлялося зі шкіри. Спочатку її морщили на нозі спеціальними складками та прив'язували до ніг мотузкою, від чого такий варіант отримав назву ходаки, постоли або морщани. Правда постоли відрізнялися від моделей інших народностей прямокутним плетінням і слабким оформленням носка. 

Пізніше взуття почали шити. Високі чоботи були без каблука, іноді на його місці розміщували невелику залізну підкову.

Верхній український національний одяг

Верхні предмети гардероба українців відрізняються за кроєм і назвами. Загалом історики виділяють чотири типи костюма:

• з прямою спиною. Це були плащі та халати. Халат із капюшоном і широкими рукавами називали опончею. Тоді як плащ був відомий, як чуга або чуган. Його використовували як накидку, а рукави часто зашивали внизу й використовували як кишені;

• клиноподібні моделі. Вони вшивалися з боків нижче талії. Таким чином створювали свити, гуні;

• український традиційний одяг, відрізний по талії, вирізнявся об'ємними складками в нижній частині. Так створювали светри, спідниці, шуби та жіночі жакети без рукавів кирсетки;

• зі складками по всьому колу талії. До таких моделей відносять чемерки. 

Обов'язковим елементом одягу був пояс. У слов'ян він асоціювався з оберегом і захищав від усякого зла. Довжина ошатних поясів становила 3–4 метри. На кінцях вони мали пензлики, які спускалися трохи вище або нижче колін. Таким поясом 2–3 рази обертали талію. Також певний час були популярні перські пояси з шовку та моделі зі срібла. 

Головні убори

Український традиційний костюм крім інших предметів одягу складався з головного убору. Чоловічі моделі вирізнялися різноманітністю форм, матеріалів і назв. Найчастіше, вони мали форму циліндра, конуса або півкола. Для пошиття використовували сукно, овчину та шерсть. 

Найбільш популярні моделі:

• кучма — висока шапка;

• бриль — літня модель, виготовлена з соломи; 

• малахай — зимовий головний убір, який прикривав вуха.

Головні убори для жінок вирізнялися розмаїттям фасонів, але мали спільну рису — вони мали повністю покривати волосся. Найчастіше заміжні жінки одягали хустку. Історично вона походить від головного ліжника-серпанка — довгого рушника, який зав'язувався ззаду, а його вільні кінці звисали вздовж спини. Такий національний убір можна зустріти в західних областях країни. 

Спрощеним варіантом жіночого головного убору вважався очіпок. Він являв собою легку шапочку зі шнурочком ззаду. Її шили з легкої тканини, а ошатні моделі — з парчі.

Народний український костюм знаходить відображення і в сучасних моделях одягу. Найчастіше для його пошиття використовують бавовняні та лляні тканини з ручною та машинною вишивкою, а також трикотаж з етнічними елементами у вигляді стрічок, тасьми та принтів.